Вже за кілька хвилин мав відбутися розпис у РАГСі, а Анна все стояла перед дзеркалом і милувалася своїм виглядом. Вона справді виглядала дивовижно в білій скромній сукні з ніжним макіяжем і прибраним у милий пучок волоссям. Пасма локонів у її обличчя додавали образу ніжності, а скромні прикраси на руках і грудях – особливої витонченості. У РАГСі Анну чекали лише її родичі, але вона не турбувалася, адже Сергій заздалегідь попередив, що приїде разом із родичами. Так Анна 10 хвилин зачекала нареченого, 20, 30… ось уже година минула, а Сергія не було.
Ні він, ні його родичі не відповідали на дзвінки. Анна почала nлакати. Раптом вона помітила чоловіка в піджаку, що стояв неподалік РАГСу. Вона підбігла до нього, подумавши, що це Сергій, але це був не він… на щастя. Чоловік спитав, чому Анна nлаче, ну вона й розповіла йому все. Тут незнайомець став на коліно перед нею, сказав, що в нього схожа ситуація: його дівчина поkинула його в день розпису, і промовив ті самі слова. — Анно, ви вийдете за мене заміж? Анна довго думати не стала, погодилася відразу, і через кілька хвилин вона увійшла до РАГСу за ручку зі своїм новим знайомим, але вже нареченим Олексієм.
Деякі далекі родичі нічого й не помітили, адже у молодих навіть в одному ресторані було заплановане весілля просто у різних залах. Батьки молодят перечити їм не стали. Вони прийняли вибір своїх дітей, познайомилися один з одним і розпочалися веселощі. Пройшов рік. Анна була ваrітна двійнятами. Вони гуляли з Олексієм вулицею, і Анна побачила Сергія. Він особливо не змінився, але здався Анні таким… негарним, нецікавим… приниженим.