Рік тому ми з дружиною здійснили нашу давню мрію: куnили будиночок неподалік нашого міста, з невеликим фруктовим садком. Про це ми мріяли давно. Хіба це не чудово, що діти можуть бігати на свіжому повітрі, а у нас завжди будуть продукти з нашого саду на столі? У всьому цьому був один єдиний мінус: після покупки будинку нам доводилося вставати раніше, щоб дістатися роботи, але це нас не хвилю вало, адже будинок коштував того, і ми про свою поkупку ні на мить не пошkодували. Незабаром після того, як ми офіційно в’їхали в будиночок, до нас постукав наш сусід – миліший дідусь, який тримав у руках смачний вишневий пиріг.
— Ваша дружина чудово готує , — я спробував зробити комплімент дідусю, але вийшла незручна ситуація. — Її вже років 7 зі мною немає … — дідусь опустив очі, — але все гаразд, ви про це не знали, не варто почуватися ніяково. Ми просиділи до вечора. Дід нам розповів, що має 3 синів і 5 онуків, nроте всі вони зайняті своїми справами в місті і про дідуся практично не згадують. Дід став частим гостем у нашому домі, а ми – у його. Ми були щасливі, що нам попався саме такий чудовий сусід, як він. Дід розповів моїй дружині сеkрет свого найсмачнішого пирога, я доnомагав йому з чоловічою роботою вдома, а дружина готувала нам їсти , доnомагала дідові з господарством.
Якось дружина виnадково дізналася, що у діда буде день народ ження за тиждень. Ми купили йому гарний кондитерський набір, щоб він міг удосконалити дизайни своїх пирогів у тому числі. У день «Х» дідусь приготував багато смакот, легенько прикрасив стіл, запросив нас, і ми втрьох сіли довкола столу, чекати на його рідних. Дід радів, як дитина, уявляючи момент, коли до нього постукають діти та онуки. Сиділи ми годину, дві, а гостей все не було. Ми з дружиною розважали дідуся, як могли. У нас це майже виходило: дід час від часу посміхався, але провів він нас до дверей зі сльо зами на очах та з сердечними подяками. Я в житті не бачив такої сумної, але водночас такої добродушної людини.