Я одружена вже понад десять років. Чоловіка просто обожнюю. Він у мене і опора сім’ї, і глава, і просто відмінна людина без шkідливих звичок і віддає перевагу вільному часу проводити зі мною. Мрія, а не чоловік. Усі мені заздрять, кажуть, що таких чоловіків немає. Існує! Ось він, поряд зі мною. Коли наро дився наш первісток, він доnомагав мені в усьому. Варто було дитині пискнути серед ночі, як мій чоловік уже був поруч із ним. Увечері після роботи він ходив гуляти з малюком, даючи мені можливість відпочити.
Його батьки теж дуже добрі люди. Свекруха сама перша ніколи до мене з порадами не лізе. Але докладно відповідає, якщо я щось у неї спитаю. Приходить повозитися з онуком, або якщо я попрошу, або, якщо сама цього хоче, заздалегідь спитавши мене дозвіл. А якщо я десь накосячу, то свекруха мене м’яко підправить. Мій чоловік ніколи не контролює мої витра ти. Більше того, сам наполягає, щоб я відвідала салон краси чи сходила до масажиста. Але… І на сонці є плями, і в мого чоловіка є недолік. Маленький. Але є. Він не любить, коли я до нього звертаюся з якимось ласкавим прізвиськом. — Мій нерозумний, ти знову за кавою не встежив, — кажу я йому…
— Дурненький, ти навіщо так витра тився? — радісно видихаю я, коли він мені підносить букет червоних троянд… «Незрозумілий», «дурненький» — ось на такі звернення він реагує неадекватно. Ображається. Каже, мовляв, я принижую його. А я так висловлюю своє kохання. Скільки разів давала собі слово, більше ніколи так не звертатися до нього. Але часом зриваюся від надміру почуттів. Позитивних, почуттів. Мені дуже подобається дивитися, як він їсть. Це щось із чимось. У нього при цьому така зворушлива мордочка… Ось і вчора, дивилася, дивилася і не втрималася: — Мій улюблений дурник… Другого дня чоловік зі мною не розмовляв.