Коли мама лежала в пол0говому будинку, вночі туди привезли одну жінку. Вона лягла на сусідню ліжко. Медсестри довго бігали, метушилися, а потім все стихло, і мама побачила її …Все, що я напишу зараз, я сама дізналася зовсім недавно — коли мені виповнилося 18 років. Зараз мені 25, і я, як ніхто, вірю в чудеса, в любов і справжню жіночу дружбу. Але про все по порядку.Сталося це напередодні Різдва. Маму поклали на збереження, коли у неї вже був великий термін.Весь тиждень вона пролежала одна в двомісній палаті, насолоджуючись самотністю і відпочиваючи перед майбутніми пологами. Але незабаром до неї підселили ще одну вагітну жінку. Не сказати, щоб у віці, але з вигляду їй було трохибільше сорока. У перший день їм так і не вдалося познайомитися, тому що жінка була без свідомості.
— Складна вагітність, — в один голос твердили медсестри, без особливого бажання відповідаючи на мамині питання. Мама не спала всю ніч, переживала за сусідку і її дитину, боялася, що їй стане гірше або вона зовсім помре. Але все обійшлося: вранці жінка відкрила очі і навіть встала на ноги, повільно і невпевнено пересуваючись по палаті. Розговорилися. Мама дізналася, що вагітну звуть Любов, їй 42 роки, всі з яких вона прожила в глухому селі. Працювала Люба дояркою, була круглою сиротою, без родичів і без чоловіка, а ще ненароджена дитина повинна був стати її первістком, якого вона дуже чекала. Про батька вона нічого не говорила, Та мама і не стала розпитувати — чи захоче, сама розповість, а немає, значить, є на те причини.Любов була на 8 місяці, але через вік вагітність проходила важко, тому її поклали сюди на збереження. Було видно, як медсестри неохоче стежили за її станом і навіть з якоюсь гидливістю ставилися до цієї доброзичливої жінці.
Сільських міські не шанували, часто задирали носа і вважали їх нижчим станом. Але Любов навіть увагу на це не звертала, а тільки виблискувала рівними, міцними зубами їм услід, всім своїм єством випромінюючи позитив і щастя. У неї було просте, відкрите обличчя, усипане веснянками, трохи розкосі зелені очі і маленький, акуратний ніс. Довга коса діставала майже до п’ят, і єдине, що видавало в ній жінку, з дитинства звикла до праці, — це руки. Великі, міцні, з трохи припухлими від роботи суглобами. Мама перейнялася до неї відразу. Здавалося, що вона знає Любу все своє життя.Тому вже через пару днів вони стали справжніми подругами, які ділилися найпотаємнішим і навіть пообіцяли один одному, що обов’язково будуть підтримувати зв’язок і після виписки з пологового будинку. Мама відчувала незрозумілу ніжність і повагу до цієї сильної жінки, яку вдома ніхто не чекав. Тому вона просила чоловіка, мого батька, щоб він приносив продукти і на неї теж. Люба як дитина раділа подарункам, багато з яких вона навіть ніколи і не пробувала. Банани і апельсини були для неї заморськими стравами.
— Бачиш, диво якесь! — частенько повторювала вона. А мама тільки сміялася у відповідь, розчулюючись її дитячої наївності і простоті. Незважаючи на свою щирість, любов не була дурна, як могло здатися на перший погляд. У побуті і життєвих справах вона знала набагато більше, ніж мама, тому вчила її в’язати, розповідала, як правильно зберігати продукти, піч смачний хліб і робити закрутки про запас. Але одного разу вночі маму розбудив дикий крик. Любі раптово стало погано, і жінку відвезли в реанімацію. Кожен день мама дізнавалася стан подруги, але медсестри лише розводили руками — все це час вона так і лежала без пам’яті і в свідомість не приходила. Мама дуже переживала, постійно плакала і не знаходила собі місця. А через кілька днів мамі приснився сон. Ніби вона знаходиться у себе вдома, на кухні, сидить і крутить помідори на зиму. І тут заходить Любов, в білому повітряному платті і з вузликом в руках.
Сідає поруч з мамою і з посмішкою каже:- Ось і все, Манечка, їду я звідси. Не можна мені більше тут залишатися.Тільки дочку мою не дозволяють з собою забрати, тут, кажуть, повинна залишитися. — Як же так, Люба? У тебе то і родичів ніяких немає! З ким же малятко залишиться? Любов кладе руку мамі на плече і з ніжністю дивиться на неї довгим поглядом:- Манечка, прохання у мене є. Знаю, добре у тебе серце, знайдеться в ньому місце і для третьої дитини. Виховай моюАнгеліну, як свою. А я цього ніколи не забуду, допомагати буду. Відтепер завжди у вашому домі достаток буде і щастя. Ти тільки в притулок мою дочку не віддавай, щоб вона мою долю не повторила і сиротою не залишилася.Обнялися вони, поцілувалися і попрощалися вже назавжди. Прокинулася мама в сльозах. І відразу зрозуміла, що непростий це сон.А тут і медсестра на обході повідомила, що вночі Любов померла.- А дівчинка? — захвилювалася мама і згадала прохання своєї нічної гості. Медсестра здивувалася такій обізнаності,але відповіла:- Жива і здорова. Хоч і недоношена народилася.
Звичайно, мама була в замішанні. Сім’я у них небагата, свою дитину піднімати потрібно, чи потягнуть вони з чоловіком ще одного? А тут ще й згадала, що Люба уві сні їй сказала, що знайдеться в її серці місце і для третього малюка. Якого третього? Що вона мала на увазі?Почалися пологи. І мама народила двійню! Після цього стали зрозумілі загадкові слова подруги, тому тут вже мама не могла не виконати її прохання. Батько теж був не проти чудесного поповнення сім’ї ще одним новонародженим. І навіть не довелося возитися з документами!Ангеліну записали як третю дитину, якого вони і виростили, як свою. Любов же стримала свою обіцянку. Регулярно вона приходила до мами уві сні, допомагала порадами в найважчі моменти життя, а один раз навіть врятувала мого брата від смерті. У нього піднялася температура, все думали, що звичайна простуда, замерз трохи, ось і захворів. І ось Люба знову сниться мамі, дивиться на неї з хвилюванням і каже:
— Маріє! Часу зовсім немає! Бери Олексія і терміново веди до лікаря, не застуда це!Вранці ж мама побігла з братом до лікаря. З’ясувалося, що у нього остання стадія гаймориту — ще трохи — і хвороба б дістала до мозку.Так ось Люба віддячила за те, що ми прихистили її дочку. Ангеліну ми ніколи не кривдили. Вона виросла чудовою людиною, чуйною, доброю і розсудливою. Зовсім недавно вона зустріла справжнє кохання, вийшла за нього заміж і поїхала жити за кордон. Скоро збираємося до них в гості. На сімейній раді було вирішено все їй розповісти. Сестра повинна знати, хто її справжня мама і якою чудовою жінкою вона була. Але це нічого не змінить для нас: адже в наших з братом серцях вона назавжди залишиться гаряче улюбленої сестричкою, а в серцях батьків — різдвяним дивом і ще однією донькою, яку їм подарувала доля.