Ми з дружиною довго жили на орендованій квартирі. Ми не хотіли брати квартиру в іnотеку, тому що так виходить дорожче і віддавати доведеться дуже довго. Я вдень працював на будівництві, а ввечері підробляв у сусідньому магазині. Дружина вдома з дитиною теж не сиділа склавши руки, робила прикраси з бісеру на замовлення, шила, вишивала. До того ж домом та донькою займалася. Жили ми ощадливо, нічого зайвого собі не дозволяли. І ось через вісім років ми нарешті нагромадили потрібну суму і куnили собі чотирикімнатну квартиру. Ми повільними кроками йшли до своєї заповітної мрії. Зробили ремонт у нашій квартирі та переїхали.
Нарешті я ночами міг спокійно спати. Нещодавно до нас у гості приїхав брат моєї дружини із сім’єю. Жили вони завжди бід но, мешкають в однокімнатній квартирі, народили чотирьох. Все маленьке після нашої доньки віддаємо їм, минулого року їхнього сина ми збирали до школи, та й продуктами, грошима часто доnомагаємо. Погостюючи у нас кілька днів, він заявив, що ми повин ні переїхати в їхню однокімнатну квартиру, тому що в нас одна дитина. Ми маємо віддати їм свою чотирикімнатну квартиру. В них родина велика, а в нас маленька. Я спочатку подумав, він жар тує, але ні, він говорив серйозно.
Я спочатку не хотів їх ображати, говорив спокійно, пояснюючи їм, що це наша квартира, наскільки важко ми накопичували на неї. У результаті культурно не вдалося все це їм пояснити. Після кількох спроб я просто їм вказав на двері. Вони лаялися і обзивалися, я їх мало не виштовхав за двері. Вони пішли від нас злі, а бід ні діти ніяк не могли зрозуміти чому всі кричать і сва ряться. Загалом, ми їх вигнали з нашого будинку. Ми з дружиною вирішили, що більше не спілкуватимемося з такими неадекватними родичами. Замість того, щоб привітати і потішитися за нас, вони влаштували в нашому будинку ринок. Ми свою квартиру купили на чесно зароблені гроші, економлячи на всьому, тому нікому нічого не винні.