У нашій країні люди не поважають права літніх людей, особливо, якщо у них проблеми зі здоров’ям. Але ось як жити в таких умовах, народжувати і виховувати дітей. Мій тато вже десять років, як залишився один. Мама пішла з жит тя через хво робу. А у батька після відходу матері все пішло шкереберть. У нього почалися проблеми із самопочуттям. Все життя вони жили пліч-о-пліч, в любові і турботі. У них було ідеальне життя, будинок. Вони встигли разом народити і виховати єдину дочку — мене, дати освіту, прилаштувати в місті, щоб у мене життя було легше і щасливіше, ніж у них. Але насправді, я заздрила їм.
Після матері батько ще кілька років жив у селі, хоча його сильно турбували проблеми зі здоров’ям. Я кілька разів намагалася вмовити його переїхати жити до мене, щоб я могла показати його нормальним лікарям. Але він дуже любив свій будинок, всі його хороші спогади були пов’язані з тими стінами. Але після того, як у нього пропав зір, почали відмовляти ноги, довелося погодитися. Я, звичайно, не погано заробляю, але моєї зарплати не вистачило б, щоб оплатити ліkування і дорогі ліkи батька. Довелося продати будинок в селі.
Батько фактично залишився без даху над головою. Я хотіла прописати його у мене, але для оформлення документів потрібна його особиста присутність. Аргументи, що тато старий, не може встати з ліжка, нікого не цікавлять. Я опинилася в безвихідному становищі. Не знаю, як допомогти татові. Я навіть готова ризикнути заради нього і привезти іншого старого спеціально для оформлення документів: все одно фотографія в паспорті стара. Ніхто нічого не дізнається. Але чому нас змушують переступити через закон? Я проти, але іншого виходу немає.