Ані було дев’ятнадцять років, коли вона заваrітніла. Одна, чоловік проходив термінову службу у ВС. Батьки як її, так і його відмовилися підтримати її. — Не хочу возитися з малюком, — сказала мама Ані. Свекруха говорити з нею категорично відмовилася. Дівчину підтримала лише сестра батька. Тієї було сорок років, наро дила кілька дітей і працювала все життя. У неї й почала жити Аня. Коли Стас, чоловік Ані, демобілізувався, їхній дочці вже виповнився рік. За час його служби в армії мати Стаса жодного разу не відвідувала онуку.
Батько і мати Ані відвідували їх лише двічі. Стас влаштувався працювати в автомайстерню, слюсарем. Молода сім’я продовжувала жити у тітки. Їхня донька пішла до дитсадка, і Аня теж змогла вийти на роботу. Незабаром тітці довелося перебиратися жити в іншу область, свою квартиру вона виставила на продаж, і Аня зі Стасом зняли собі житло. За кілька років не стало бабусі Стаса. Свекруха знайшла покупців на успадковану квартиру, і як Стас не просив мати не продавати її, та вчинила по-своєму. На виручені гроші на ремонт своєї квартири та придбання деяких речей. — Ти мені ремонт не зробиш, — відповіла вона відмовою на прохання сина.
Мати Ані виявилася теж нічим не кращою за свою сватью. Чоловік пішов від неї кілька років тому, і трикімнатна квартира залишилася їй однією. Та та й не подумала пустити доньку із сім’єю до себе. Минули роки. У Стаса з Анею своє житло, по автомобілю на кожного, старша донька навчатиметься в десятому класі, а молодша – у третьому. Можуть собі дозволити щорічні поїздки до курортів. Мати Ані звільнили з роботи, матір Стаса вивели на пенсію. І та, й інша звернулися по допомогу до дітей. Обидві отримали жорстку відмову. Єдина людина, якій Стас з Анею готові прийти на доnомогу завжди – це тітка Ані.