Тимофій вийшов з дверей і побачив сидячого на лавці діда Митю. Він здивувався, адже його nоховали трохи більше місяця тому. Він інстинктивно заплющив очі, а коли відкрив їх, нікого не було. Тимофій обожнював свого дідуся і щороку проводив з бабусею все літо. Йому подобалося прокидатися під щебетання птахів або крики півня. Його улюблениця, літня собака Дуся, зазвичай лежала поруч з ліжком, на килимку. Перше сердечне rоре Тимофій випробував, коли вона пішла з життя, йому було дванадцять років. Його розбудили апетитні аромати, що проникають в його сонний ніс з кухні, де бабуся весь ранок возилася з тістом. О, пироги, які вона готувала, були вишуканими, зі всілякими начинками, бабуся була дуже талановита на кухні. Вона поме рла від хво роби п’ять років тому. Дідусь залишився в хуторі один, відмовившись їхати до них:
— Ні, ну як я можу залишити свою Любушку одну? Однак кличка Мандарин, собака з новорічною кличкою, так і залишилася від Діда. Це було перед самим Новим роком, коли він був новонародженим. Зі столу впав мандарин, собака схопила його і стала їсти, похитуючи головою і висунувши язик. — Ти, Мандарин. Дідусь назвав його Мандарином і почухав йому шию, і з тих пір він таким і залишився. Якщо він дорікав йому, то говорив: — Мандарин, ти, маленьке курча, залиш курей у спокої, а то вони перестануть давати нам яйця. А після сме рті дідуся собака зникла. Шукали скрізь, навіть на kладовищі, але собаки ніде не було видно. За словами сусідів, собака, мабуть, поме рла від нудьги, так як вона обожнювала дідуся. Дід був чудовою людиною, яку всі обожнювали. Він був майстром на всі руки і фантастичним оповідачем.
У нього були сотні захоплюючих історій, які Тимофій міг слухати годинами безперервно. Дідусь ніколи не лаявся, як інші мужики, але при цьому відрізнявся живим характером. Коли він стикався з проблемою, то вимовляв свою фірмову фразу: «Ну і йолкін паровоз!» Розмірковуючи і заглиблюючись в прекрасне минуле, викликане баченням діда у дворі, Тимофій впав у деnресію. Він увійшов в метро, знайшов вільне місце і сів. Поруч з ним сіла жінка, яка тримала на колінах п’ятирічного сина. Дитина спрямувала на нього свій погляд і простягнула йому маленький бублик. Увагу Тимофія знову привернуло обличчя його дідуся. А підліток сидів, підібгавши ноги, і посміхався йому. Мабуть, він виглядав здивованим, тому що мати хлопчика запитала: — Що-небудь сталося? Сподіваюся, дитина вас не засму тила?
— Ні в якому разі. Просто він згадав щось про мою сім’ю. — Але, моя дитина не говорила нічого подібного. Вони зупинилися, і юнак попрощався з Тимофієм, підморгнувши йому: — Візьми собі мандарин. У хлопця відвисла щелепа, і він запитав: — Дідусю, як це? А підліток посміхнувся і галопом помчав за матір’ю до виходу. Через три дні вони з батьками прийшли на моrилу діда на сороковий день, а потім вирушили в будинок. На порозі стояв здоровий і енергійний Мандарин, весь в реп’ях і брудний, але, помітивши їх, помчав назустріч, радісно виляючи хвостом. Пса, звичайно, взяли з собою, і він спав у спальні Тимофія, біля дивана, на старій подушці, подарованій йому мамою, як у Дусі.