-Мамо, сьогодні дуже важливий день, — почала Жанна. -І Що у нас тут трапилося? -Сьогодні до нас у гості прийде мій хлопчик Петя. -Ти Що, товаришуєш з хлопцями? -Ну так, мам, мені скоро 30, не тільки з дівчатками мені дружити. Тож прийде хлопець Петя. -А що він ще в пісочниці грає? -Що? Мамо, чому ти знyщаєшся з мене! Яка ще пісочниця, Петі 40 років. -Отже, він у пісочниці найголовніший, — усміхнулася мама. -Взагалі він працює начальником. -Сподіваюся, не начальником дитячої колонії. Мій перший чоловік таким начальником працював.
І що ти думаєш, приносив з роботи тільки списані матраци та тапочки. Тобі що, тюpемні капці потрібні? -Мамо, Петя не такий начальник. -А Тоді чому ти його хлопчиком весь час називаєш? У мене перед очима постає образ якогось неотесаного 40-річного «хлопчика» у пісочниці. -Ну він хлопець мій тоді. -Та він старий хмир! -Мамо, перестань. Ти його ще не знаєш, а вже принижуєш. Він начальник на митниці. -Ах митниці … Ну тоді справа серйозна, нам терміново потрібно на кухню.
-Це ще чому? -А ти, доню, трохи мізками подумай. Ти уяви, скільки красивих жінок щодня їдуть відпочивати та проходять через митницю? При тому, на відпочинок вони всі готуються, а значить у них підтягнуте тіло, гарне вбрання, всі такі веселі та радісні. Так твого «хлопчика» Петю можуть швидко відвести. -Ой, точно … а що ж нам тоді робити? -А робити потрібно фаршировану курку та наш фірмовий пиріг, від яких він нікуди не втече. І жінки швидко попрямували на кухню.