Чотирирічний Андрій дивився на свою тітку своїми великими і розумними очима, які благали про щось. І тут він попросив її про ріжок з морозивом. Тітка не могла йому відмовити, та й робила вона все для нього із задоволенням. Рита (тітка Андрія) була у розлученні. Їй було вже сорок, а особистого щастя зазнати вона не змогла. Страшний діа гноз – безп ліддя. Тому вона й залишилася сама — ні чоловіка, ні дітей. Хоча, це було її мрією та метою всього життя. Рита була досить розумною жінкою, успішною в роботі, начитаною та дуже розумною. Племінниця Рити Ангеліна приїхала в гості до тітки, намагалася влаштуватися на роботу, тим часом просила Риту доглянути сина Андрія. Вона була самотньою матір’ю.
Син їй був у тягар, і вона цього навіть не приховувала. Якось Ангеліна запропонувала Риті забрати її сина назовні. — Слухай, ти так пораєшся з ним, може візьмеш до себе? Я ось подумую поїхати в місто, щоб стати на ноги, а це тільки заважає. Риту збентежило таке ставлення до дитини, у її голові крутилася думка про те, що якби у неї був рідний син, вона б ніколи її нікому не віддала б і відповіла: — Так, звичайно, мені тільки на радість! Без жодного жалю та роздумів Ангеліна попрощалася з Ритою та сином і поїхала. Андрій міцно обійняв Риту, він почував себе в безпеці. Рита щоразу дивувалася тому, яким він був вдячним хлопчиком. Будь-якій дрібниці він був радий. Рита серйозно взялася за його освіту та розвиток. Віддала його репетиторам, та на спорт.
Раніше Ангеліна іноді дзвонила їм і цікавилася тим, як вони живуть. Але з часом взагалі перестала дзвонити. З’явилася вона через рік з оголошенням, що президент обіцяв допомогу одиноким матерям, і син їй потрібен, бо грошей немає зовсім. Рита впала у тяжкий емоційний стан, ці слова були для неї дуже болючими ”Все ж вона рідна мати, а я хто?”. Вона дивилася на Андрія і мимоволі сльози стікали її щоками. Через кілька тижнів Риті зателефонували і повідомили про те, що її племінницю Ангеліна засудили, і суд прийняв рішення про взяття її під варту з терміном у кілька років за крадіжку та вживання заборонених речовин. Рита хоч і жаліла племінницю, але радість, що Андрюша залишиться з нею, наповнювала її душу світлом. Все своє життя Рита присвятила улюбленому Андрію.