Минулого літа ми з дружиною вирішили поїхати на море, а транспортним засобом вибрали поїзд. Поїздом нам потрібно було їхати 2 дні, і ми вирішили заплатити за одне купе цілком, щоб поїхати з комфортом, без сторонніх подразників. Ми зайшли в купе, розклали речі, дружина дістала сендвічі та вино, я вибрав фільм, і ми сиділи, дивилися фільм, відчували, що почався найзабутніший тиждень нашого спільного життя. Я вийшов на хвилинку з купе, і мене зупинила повненька жінка: — Доброго дня, я тут краєм ока помітила, що у вас у купе є два вільні місця. Ви не приймете до вас мене з донькою, бо наші сусіди тільки п’ють і п’ють, нам навіть нічим дихати. — Підійдіть до персоналу, вони все вирішать. – Нам сказали, що вільних місць більше немає. — Ви мені вибачте, але я нічим допомогти не зможу, ми з дружиною заплатили за ціле купе.
Вона щось пробурмотіла собі під ніс, але я пішов у своїх справах. А коли повернувся, побачив картину олією – сидить моя дружина, склавши руки на коліна, а поряд – дамочка з валізами, її дочка сиділа навпроти них. — І знову здрастуйте, ви що тут забули? – я вже не жартома розлютився. — Аякже? Я вам все пояснила. — Беріть свої валізи і йдіть. Негайно! Інакше я змушений звернутися до третіх осіб! — Прапор у руки! Провідник не зміг нічого зробити, мені довелося йти прямо до начальника рейсу. Мені сказали, що до нас підійдуть за кілька хвилин. Я повернувся один. Пані та не втратила шансу накинутися на мене. – Ну? Надіслали куди подалі? Цими словами до нас підійшли кілька чоловіків і виставили її за двері. Вона покрила нас кількома шарами матюки разом із дитиною. Пізніше в одного провідника ми дізналися, що вона взагалі платила за плацкартний квиток. Ось так почався наш найпрекрасніший відпочинок на морі.