Тома після школи поїхала до міста вчитися в університеті. Вступити не змогла, зате до села до мами повернулася ваrітною. Про кавалера, який обдурив дівчиськові голову і зробив їй дитину, розповіла мамі з ненавистю. Поревіли по-баб’ї, заспокоїлися, і почали думати, як ганьбу приховати. — Степа Петров, зі школи у тебе закоханий. Окрутиш його і переконаєш, що він батько дитини. А потім вийдеш за нього заміж, — підбила підсумки наради мати… Минуло сім років. Тома, чітко дотримуючись плану, одружила на собі Степана, через чотири роки наро дила йому другу дочку.
— Катю, ти знову Олену за воротами залишила! Тобі подружки миліші?! Скільки разів повторювати, не залишай сестричку! Куди біжиш? Біжи, біжи, все одно додому повернешся! — верещала Тома на старшу дочку. Потім додала під носа. — Один в один батько. Напакостила і бігти. «Ну чому мама не любить мене?», nлакала Катя, сховавшись за сараєм. «От Оленку любить, одяг їй красивий купує! А мені за іншими доношувати доводиться! Хоч тато мене любить! Виросту великою, прихоплю тата і поїду!». Хоч як це дивно звучить, але Степан любив Катю чи не більше, ніж рідну Олену. Ось і тепер, йдуть разом, весело перемовляються.
— Ти де вешталася, безсовісна! — почала кричати Тома на дочку, щойно вони зі Степаном переступили поріг. — Вдома роботи… — Замовкни! — різко наказав Степан. Потім обернувся до Каті, — ти, доню, погуляй поки що у дворі. Нам із мамою поговорити треба. — Ти думаєш, я не знаю, що Катя нагуляна? — Запитав він у дружини, коли дочка вийшла. — Не такий уже я дурний, щоб потрапити на твою вудку. Я Катеньку покохав, як побачив. І мені начхати, що ти свого хахаля ненавидиш, але на доньку свою образу переносити не смій. А зараз, швиденько, збери наші речі. Ми з Катенькою йдемо жити до моєї мами… Два роки знадобилося Томі, щоб і дочка її покохала, і чоловік почав довіряти.