У Стаса було улюблене заняття: кожен раз, коли йшов дощ, він виходив на вулицю, щоб побігати і пострибати по калюжах. Так і зараз. За Стасом спостерігала Лена. Вона була готова для хлопчика на все, лише б він посміхався. Адже зовсім недавно Лена вигнала чоловіка, який знущався над нею і над 2-річним Стасиком. Вічно пив, ніде не працював, ніколи не приносив додому ні копійки, часто піднімав руку на дружину і сина. Олена намагалася підтримувати чоловіка в скрутну хвилину, але незабаром зрозуміла, що друзі і випивка для нього важливіше.
Олена торгувала квітами на ринку, де одного разу до неї підійшла незнайома жінка. -Доброго ранку. Ви вільні у суботу? -Так. А ми знайомі? -Ні. -А в чому справа? -У цю суботу у мого сина має бути весілля. Наречена кинула його 3 дні тому, а це ж така ганьба на все село… Так от: наречену все одно ніхто не бачив: ви не побудете в цій ролі пару годин? Олена не знала, що відповісти, але від одного виду цієї жінки їй стало боляче. Було видно, що вона страждає, так і син, напевно, теж. -Я згодна. -Мила моя, спасибі.
Я ж не просто так підійшла до тебе. Я спостерігаю за тобою і сином вже більше тижня. Я знаю, що ти одна, адже вас ніхто не зустрічає. Пішли вже за сукнею? Весілля видалося неймовірно веселим. Наречений з “нареченою” сиділи за столом, розмовляли, дізнавалися один про одного різні подробиці. Вони розуміли, що ведучий може поставити каверзні питання.
Навпроти них сидів Стас, який ще ніколи не бачив маму настільки щасливою. Все пройшло просто чудово. Гості, ні про що не здогадавшись, роз’їхалися по домівках. Наприкінці вечора до Олени підійшла мама нареченого. -Спасибі тобі, Оленка, величезне. Ти просто виручила нас. Розлучишся, коли захочеш. Завтра вранці мій чоловік відвезе тебе і Стасика в місто. -Яке місто, яке роз лучення, мамо? Через 3 місяці вся громада дізналася, що молоді чекають дитину.