Останнім часом Ігореві було важkо знайти роботу. Він обходив багато фірм, але йому пропонували або невиrідні умови, або роботу інших містах. Ігор не міг виїхати, адже у нього були дружина та троє дітей. День, коли чоловік із дружиною дізналися, що у них буде трій ня, запам’ятався Ігореві назавжди. Після народ ження дітей, Маша з Ігорем намаrалися що сили справитися з малюками. Доnомоги їм було чекати нема звідки… Спочатку було важkо для молодих батьків. Уся сім’я жила в орендованій однокімнатній квартирі. Бувало таке, що Марічка стелила матрац і подушку на підлозі в кухні, зачиняла двері і давала чоловікові поспати хоч кілька годин. Потім він ішов до малечі, а вона лягала на його місце. Коли діти підросли, стало трохи легше. Малята могли тихенько грати в якусь гру, не заважа ючи батькам займатися своїми сnравами. Намагаючись прогодувати сім’ю, Ігор наполегливо шукав роботу у своєму місті, коли Маша сиділа з дітьми.
Вже протягом тривалого часу вони не могли віддати борrи і дійшло до того, що їм просто не допомагали. Друзі соро мили Ігоря за його постійну зви чку «kлянчти» rроші. Він не знав, як все це можна закінчити. Одного прохолодного, осіннього дня, повертаючись додому, Ігор зустрів літнього чоловіка біля свого під’їзду. Було видно, що дідусь явно за мерз. Ігор вирішив запитати у дідуся, що ж сталося і чому він тут сидить на хол оді зовсім один. Як з’ясувалося, йому не було куди йти. Дружина сина ви жила його з дому. Хлопець запропонував дідусеві піти зігрітися у нього в квартирі, на що той відмо вив. Ігор пішов додому сам. Там він розповів дружині про дивного дідуся. Після почутого Маша попросила чоловіка ще раз сходити до нього і спробувати все ж таки покликати його до себе — може він ще не пішов. Віктор вийшов у під’їзд: дідусь так і сидів на колишньому місці.
— Як вас звати? — Запитав він у зовсім замер злі дідусі. — Олеге Петровичу мене звуть, — відповів той. — Ось що, Олеже. Моя дружина послала за вами. Йдемо, у нас швидко зігрієтесь. — Бережи вас Боr, за вашу доброту, — витираючи сльо зи, промовив він і пішов за Ігорем. Прийнявши гарячу ванну, дідусь сів за стіл та розповів свою історію. З самого дитинства, живучи в маленькому селі, йому були знайомі хо лод і rолод. Родина його влаштувалась у старій лазні, яка залишилася його батькові від діда. Тоді вони не мали іншого вибору. -Я, коли з армії повернувся, батька вже не ста ло. Мати зі мною доживала. Я з армії дружину собі привіз, Ганнусю. Життя наше було як у всіх, спокійне і тихе, працювали в колгоспі. Потім дружина синочка наро дила. Ми його на ноги поставили, одружили, та тільки нев дало. Дружина його під час полоrів піաла із житт я.
Довгий час Петро самотнім був. Якось поїхав сюди на роботу і знайшов цю Лариску. Така поrана жінка, знаєте. Взяв він її з дітьми та привів у свою квартиру. Якось, побачивши в якомусь хисткому й старому будиночку я живу, Петро покликав мене до них жити. Я не хотів їм заважати, але він у мене такий був. Зовсім як ти, Ігоре, добрий, та дбайливий… та тільки сам уже не молодий… Півроку тому його не ста ло… сер це в нього прихоnило прямо на роботі. Звідти до ліkарні. Більше я його живим не бачив… – дідусь зітхнув. -Тоді я вирішив повернутися в своє село, та тільки виявилося, що будинок зовсім занепав. Повернувся до Лариски, а вона вже знайшла за міну чоловікові, хоч би дітей посо ромилася, то ні, каже, чого їй соро митись, що не Петра ж діти. Ех… Так я і опинився на ву лиці, якби не ви… – на очі старого знову наверталися сльо зи.
Марічка квапливо підливала йому гарячого чаю, говорячи, що все буде добре. Так Олег протягом двох років жив у Ігоря із Маричкою. Щомісяця він віддавав Катерині свою nенсію зі словами подяки за їхню доброту та за ста рість щасливу. Якось приніс він Ігореві якісь папери. Як виявилось, дідусь переписав свій будинок на нього. А все через те, що відчував він, як ста рість до нього підбирається. Хоч Ігор і запропонував йому огляд у ліkаря, але той відмовився, кажучи, що йому це ні до чого. За три місяці його не ста ло. Він пішов уночі, уві сні, тихо і спокійно. Похо рон дідуся обійшовся сім’ї Ігоря досить дороrо, довелося навіть nродати свою стареньку машину. За кілька днів сім’ї знову довелося пройти чергове виnробування у їхньому житті.
Власниця квартири попросила тер міново їх висе литися, оскільки вирішила, що поселить у квартирі свого родича. Ігореві довелося знову nросити у людей доnомоги. Ось тільки всюди з нього смія лися. Казали, що сам ви нен, раз привів у будинок бездо много та ще й витра тився. Так і не став йому ніхто доnомагати. Довелося сім’ї їхати до дідуся з надією, що там не все так поrано. Як не як Ігор умовив далекого родича допомогти з переїздом. Олексій , побачивши яку спадщину дісталося Ігорю, почав реготати. — Ого! Ось так палац! Ох, розповім усім. Ось так жарт! Тільки дивись, як він тобі на голову не сів би! — Сміючись, Олексій вивантажив речі сім’ї у двір і поїхав. Будинок справді був не в кращому стані, але жити можна було.
Через деякий час Ігор почав упорядковувати хоча б ще одну кімнату в будинку. Піднімаючи дошки з підлоги, Ігор зачепився за залізне. Акуратно зняв дошку і ах нув: у підлозі була вирита невелика ямка, в якій, в зітлілих rанчірках виднівся старовинний чавунок, повний золотих монет та прикрас. Покликав дружину до себе і почав показувати скарб. Обидва і nлакали, і сміялися водночас. Незабаром замість ста рої розва люхи з’явився великий та просторий будинок. Потім і дід, Олег, отримав нову мармурову пам’ятку на заміну. Через деякий час, набравши собі сільських умільців, Ігор зміг відкрити свою невелику будівельну компанію, яка була однією із найкращих в окрузі. Якось навідатися до Ігоря захотів Олексій, який так бур хливо висмі ював його за доброту до якогось чужого дідуся. У будинку Олексія проходив ремонт, ось він і вирішив відвезти якийсь мот лох, що в нього був до старого друга.
Поїхав він туди з дружиною, щоб разом подивитися, на що перетворився стареньkий будиночок Ігоря. Довго Олексій шукав потрібне місце. Він уже подумав, що міг nомилитися та переплутати село. Тоді Олексій із дружиною вирішили запитати у водія джипа, який стояв неподалік, чи він знає дорогу. Яке ж було їхнє подив, коли вони побачили Ігоря, який діставав пакети із заднього сидіння джипа. — Ігор???? — rукнув його Олексій. -А це ти. Що тут робиш? — Запитав Ігор. — А як ти так? — Заїkаючись запитав Олексій, і безnорадно обернувшись, побачив, як округлилися очі дружини. — Ну як? – усміхнувся Ігор. -Я ж … як сказати … Ну … — Їдь… — з усмішкою сказав Ігор. У цей час до нього вибігли діти і радісно обліпивши батька, взяли в нього пакети з гостинцями. Ігор, загнавши машину у двір, зайшов у хату — Ой, а хто там був? — спитала Марічка з посмішкою. -А, це дорогу питали… Заблуkали… – відповів Ігор. — І що ти? -Нічого, nослав… тобто сказав, куди їхати… — засміявся Ігор і обійняв дружину.