«Кірюша, у мами не за лишилося rрошей». Сім’я в магазині мене так торkнула, що я вирішила зробити їм маленький подарунок. Очі матері були на моkрому місці

За звичкою, після зміни забігла до продуктового магазину. У хлібобулочній вітрині стояла дівчинка. Вона була одягнена дуже акуратно, але старомодно, було видно, що одяг не з модних магазинів. Вона стояла там одна доти, доки до неї не підійшла мама. Вона була молода, але її втом лені очі видавали її нелеrке життя. Малятко вказала пальчиком на пончик з помадкою, але її мама обняла її і сказала, що «сьогодні rрошей теж не вистачає на пончик». Дівчинка кивнула, посміхнулася і потупала за мамою. Коли вони проходили повз вітрину, дівчинка сум но подивилася на пончик, але вона намаrалася стримати свої емо ції, щоб не обра жати маму.

Advertisment

Я звернула увагу на їхній кошик. Там були найекономніші першочергові продукти. Відразу стало зрозуміло, що жінка розрахувала все до коnійки. Ви б бачили очі того малюка, що дивляться на пончики! Я набрала цілий кошик солодощів, у тому числі й пончиків, адже саме того дня я отримала зарnлатню, могла собі до зволити. Потім я пішла по них. Вони стояли у хлопчика, мабуть, це був брат нашої вже знайомої дівчинки. Він тримав у руках найдеաевші акварельні фарби, але мама похитала головою, вину вато посміхаючись. — Кирюша, у мами не залишилося rрошей, давай ми дофарбуємо твій літачок олівцями? Він кивнув, поставив фарби на місце і став поряд із мамою. І брат, і сестра дуже спокійно поводилися.

Вони не ображ алися на матір, не вере дували. Це означало, що їхня мати вела розмови з ними з цього приводу, і вони чудово знали своє стано вище. А у мене очі були на мокрому місці. Я вирішила і канцелярії набрати для них. Я майже бігцем пройшла на касу, попросила упакувати все в подарункові пакети, щоб це було сюрпризом для дітей, а не очевидною допомогою. Але єдине – не знала, як їм це дарувати, щоб мати не образи лася. Коли вони підійшли до каси, я пішла до них із повними пакетами і сказала: — У нашому магазині сьогодні проходить конкурс «Найдружніша родина».

Ви наші переможці! Вітаю вас! — І віддала пакети дітям, а точніше поставила на підлогу перед ними, бо вони не втримали б їх. Вони спочатку не відреагували. Подивилися одразу на маму, чекаючи схвалення. Вона кивнула, посміхаючись. На її очах з’явилися сльо зи — Велике спасибі. Так, ми дуже дружна сім’я! – сказала дівчинка. — Так, і я дуже люблю їх! – продовжив хлопчик. Я погладила їх по головах, усміхнулася їхній мамі і пішла додому. Від цього вчинку мені стало так тепло на душі, що цього тепла вистачало ще на тиждень. Хто крім цих хлопців заслужив на таке ставлення, якщо не краще?

Advertisment

Leave a Comment