Василь Степанович стояв навшпиньки, дивлячись у вікно. Тим часом його дружина, Людмила Ігорівна, займалася тим, що застеляла постіль, розстилала простирадла, розпушувала подушки. Вона задумливо зняла ковдру з підстилки. Василь невдоволено бурчав собі під носа з приводу працюючого телевізора і своєї неприязні до гучних звуків. Нарешті світло на вулиці померкло, і він вийшв на ґанок, у супроводі дворового пса Барбоса. Барбос, вірна істота, притулився до колін Василя, викликавши цим погладжування господаря. Василь подивився на годинник і вирішив, що настав час повертатися до будинку, попередивши Барбоса, щоб той поводився тихо.
Увійшовши до будинку, він виявив, що забув зачинити двері, що викликало чергову хвилю занепокоєння. Потім Василь попрямував на кухню, залучений запасами холодильника та ароматом свіжоприготовленого борщу та пирогів. Шлунок відгукнувся на його бажання бурчанням. Спокійний порядок дня Василя порушив раптовий приїзд тещі. Він спокійно сприйняв її візит, заспокоївши себе тим, що він буде недовгим. Кілька днів він терпів її втручання, змушуючи себе їсти її здорову їжу. Однак його терпіння зникло, коли в гості прийшов його друг Сергій, і він виплеснув у його компанії своє невдоволення.
На жаль, теща та дружина підслухали його скарги, сховавшись за кущем смородини. Це викликало сварkу, яка закінчилася тим, що Василь оголосив про розлу чення і переїхав до хліву. Життя в сараї було важким, особливо, без зручностей, таких як телевізор або гаряча їжа, але Василь терпів . У міру того, як затягувалося його “заслання”, думки про розлу чення згасали. Він хотів примирення, але гордість не дозволяла. Людмила, як не дивно, теж не робила жодних спроб закінчити із цим непорозумінням. Якось уночі Василь пробирався темною кухнею до холодильника, але на своєму шляху перекинув табуретку.
Від несподіванки він перекинув також тазик, обливши себе в’язкою рідиною. Від переляку він послизнувся і впав на підлогу. Раптом увімкнулося світло, і в дверях з’явилася розлючена Людмила. Вона кричала, що Василь розлив її домашнє варення, змусивши його забиратися до ранку. Щойно зійшло сонце, він зібрався, а потім вислизнув на автобусну зупинку. До полудня Василь дістався сусіднього села, де купив вино та дорогий торт. Він мав намір загладити свою провину перед дружиною та тещею. Він стояв біля їхнього порога, бурмочучи про свою дурість і вибачаючись. Теща зустріла його теплою посмішкою, натякнувши тим самим на цілком можливе примирення.