Жили ми тоді в одному невеликому містечку біля промислового центру з переробки мідної руди. Таких селищ міського типу безліч. Будиночок у нас не був розкішний, але зручний і просторий, з трьома спальнями і великою вітальнею. У дворі, як зазвичай, сарай і гараж на одну машину. Поруч, по сусідству, приєднуючись до нашої садової ділянки, стояв, схоже, давно покинутий будинок. Сусіди розібрали його більше ніж на половину, але на фасаді залишилися цілі склопакети і навіть паркан уцілів. Хто там жив і коли його покинули – мало хто знав. Так ось, в один день повертаюся з роботи і бачу: покинутий будинок більше не самотній, правда і його самого вже немає, купа щебеню і крокв залишилися. Забір знесли, і техніка будівельна кругом бурчить двигунами. По всій ділянці люди в темно-синіх комбінезонах ходять. Мені, звичайно, до таких заходів і справи немає, але в цей раз було все зовсім по-іншому. Спробував навести довідки у тих, хто займався своєю справою в компанії собі подібних по сусідству, тільки успіху не добився.
Максимум мені надали купу всяких паперів про те, що все законно і роботи схвалені офіційними органами. Хто новий господар, що саме і для чого будувати будуть – невідомо. А працювали там явно професіонали і такі, що багато сусідів приходили подивитися. Будинок і паркан росли буквально на очах, вантажівки з будматеріалами міняли самоскиди з відпрацьованим сміттям і знову повторювали процедуру в злагодженій синхронності. За місяць будинок був готовий відсотків на 95, залишалися оздоблювальні роботи і підведення комунікацій. За одне і сад укомплектували за сучасними правилами дизайну вже готовими дорослими деревами та чагарниками, використовуючи технології, які дозволяють пересаджувати 5-річні рослини. Чуток, звичайно, багато ходило на рахунок того, для кого і для чого будується цей будинок. Тут існували найфантастичніші версії і про те, що це нібито буде явочна квартира для спеціальних таємних агентів.
І що роблять тут не звичайний будинок, а новий павільйон під відкритим небом для зйомок популярного серіалу. Були й прозові версії на манер дачі підпільного мільйонера. Варіанти змінювали один одного, а таємниця залишалася нерозгаданою. Та плюс до всього, новий господар так і не з’являвся. Люди найближчих будинків перебували в трансі від тривалої інтриги. Але, як іноді буває, як все раптово почалося – так все і раптово вирішилося. Одного разу годин в 10 дня до будинку підкотив автомобіль, здається, старенький Форд, і плавно загальмував біля дверей. З машини вийшла жінка похилого віку і, спираючись об руку поважного чоловіка середніх років, попрямувала всередину. Звали жінку Зінаїда Максимівна, і саме вона була господинею тутешнього будинку, який викликав стільки інтересу у місцевих жителів.
Зінаїда Максимівна виявилася відмінною сусідкою і іноді ми всією сім’єю бували у неї в гостях, іноді і вона до нас заходила. А історія її нового будинку виявилася цікавою і надзвичайно простий. Син нашої сусідки працював в столиці хірур гом високої кваліфікації і мав славу фахівцем широкого профілю. Одного разу до нього надійшов незвичайний пацієнт. Прізвище того пацієнта нам Зінаїда Максимівна не сказала, але, за її словами, ним виявився відомий олі гарх. Його-то її син, хір ург, і вря тував. Олі гарх, як тільки оговтався, захотів віддячити свого рятівника. Ну, не довго думаючи, доктор і попросив будиночок для своєї мами на її батьківщині, де та мріяла дожити свої останні дні.