Наталя була дуже добрим лікарем, працювала в офтальмологічній лікарні та допомагала пацієнтам відновлювати зір. Одної неділі вона мала поїхати на весілля сестри в інше місто. – Я така рада бачити Злату. Востаннє ми бачилися дуже давно, – сказала собі Наталя, сідаючи в автобус. За дві години в дорозі автобус зламався, і Наталя почала переживати, що запізниться. Вона вирішила дійти до найближчої автобусної зупинки одна. Тут почався сильний дощ, і Наталя зрозуміла, що заблукала і сильно промокла. Вона не мала парасольки, а телефон встиг розрядитися до цього моменту. Отже, вона вирішила постукати у двері найближчого будинку. Двері відчинив високий чоловік.
– Вибачте, чи можна я скористаюся вашим телефоном? Мій телефон розрядився, і я, схоже, заблукала, – сказала Наталя. Чоловік запросив її усередину і дав телефон. Поки вона говорила, він заварив чай і запропонував перечекати дощ. – Дуже дякую, я ціную вашу доброту, – з вдячністю сказала Наталя. Вони довго розмовляли, доки не почули поклик дитини із сусідньої кімнати. – Олеже, хто там до нас прийшов? — спитала дівчинка. – Це просто гість, Вікторіє, йди спати, – відповів Олег. Наталя спитала, посміхаючись: – Ваша дочка? – Так, це моя дочка Вікторія. У неї проблеми із зором, і я намагаюся завжди бути поряд з нею, – сумно сказав Олег. – Ви показували її лікарю? – спитала Наталя.
– Так, лікар сказав, що треба робити оnерацію. Але в мене поки що немає грошей, щоб її сплатити, – сказав Олег. Наталя зрозуміла, що невипадково вона опинилась у цьому будинку. – Я працюю лікарем в офтальмологічній ліkарні у столиці. Чи можна подивитися медичну карту вашої дочки? Олег здивувався. – Так, звичайно, – сказав він і радісно побіг за карткою, як дитина. – Я зможу вам допомогти та зробити оnерацію за свій рахунок. Будь ласка, не відмовляйтеся, так я зможу вам віддячити за вашу гостинність – раптом сказала Наталя. Після того, що сталося, Наталя зрозуміла, що випадковостей не буває. Вона прооперувала Вікторію, і дитина знову почала добре бачити. – Дуже дякую, лікарю, – сказав Олег, обіймаючи Наталю. – Завжди рада була допомогти, – з усмішкою сказала Наталя.