У дитинстві батьки приділяли мені багато уваги. Я відчував себе основною їхньою цінністю. Нас не можна було назвати багатою сім’єю, адже батьки працювали на звичайній роботі, але незважаючи на це, я мав усе, що тільки хотів. Я одягався краще, ніж заможні діти мого класу. Я думаю, що в школі однолітки мені навіть заздрили, адже всі технічні новинки мені куnували одразу, як вони з’являлися на ринку. У мене був найсучасніший телефон та фотоапарат. Вони завжди знаходили на це гроші. Звідки?
Я не знаю, але, ймовірно, це дуже стискало сімейний бюд жет. Вони накопичили мені на навчання. Я змалку мріяв навчатися в одному університеті, і вони здійснили мою мрію. На третьому курсі я зустрів свою майбутню дружину. Мілана навчалася на другому курсі нашого факультету. Ми познайомилися на студентській вечірці. Зустрічалися протягом трьох років, доки я не закінчив навчання. Розписалися безпосередньо у день отримання дипломів, щоби подвійно закріпити пам’ятну дату. Ми у шлюбі вже п’ять років. У нас наро дилася чудова дочка та син. У мене гарна робота та сім’я. Мене напружує тільки одне, батьки відразу після укладення мого шлюбу, ніби викреслили мене зі свого життя.
Це сталося настільки різко, що неможливо було не звернути увагу. Мене не зачіпає те, що вони перестали підтримувати мене фі нансово, адже я маю гарну заробітну nлату. Вони покинули роботу та вийшли на пенсію. Живуть тепер виключно заради свого задоволення, завели собаку, займаються городом та подорожують автостопом. Я, звичайно, радий за них. Але ми навіть не спілкуємося! Вони самі не дзвонять, а коли я дзвоню, то намагаються швидше закінчити розмову. У гості не ходять, із онуками не бачаться. Мені хотілося б, щоб усе було по-іншому, адже я їх люблю. Я начебто перестав для них існувати.