Я працюю ліkарем у місті, але сам живу на селі. Щодня повертаюся додому машиною, дуже втомлений. Крім того, що я лікую людей, то ще й часто вислуховую історії їхнього життя. Особливо часто на своє життя скаржаться люди похилого віку. Тож я виснажуюсь морально. Я їхав дорогою пізно ввечері і тут побачив дівчину з великою валізою, вона намагалася зловити машину, але ніхто не зупинявся. Мені стало її дуже шкода, я вирішив підкинути її. Виявилося, що їй потрібно до сусіднього села. Дорогою ми розмовляли. Виявилось, що вона студентка, навчається на вчителя. Вечорами підробляє у кафе. Але господар кафе її обдурив, зарплату не видав, а їй не було чим платити за орендовану кімнату, тому її виrнали з речами.
Довелося повертатися до брата у село. Батьків вони не мають, вони разом сирітки. Але й до брата вона особливо не хоче, бо його дружина нена видить гостей. Щоразу, коли вони сідають за вечерю, то дружина буквально вдивляється, скільки сестра їсть їжі. Жити з братом через його дружину дуже важко, вона постійно чимось не задоволена, скаржиться та починає сварки на порожньому місці. Я слухав цю дівчину і розумів, що вона розповідає все так щиро, каже одну правду. Виявилось, що її звуть Оксана. Мені дуже подобається це ім’я. Тоді я набрався сміливості і сказав: -Я розумію, що ми знайомі лише годину,
але хочу зробити невелику пропозицію тобі. Ти не бійся, спочатку подумай, потім дай відповідь. Я неодружений, живу один. У мене є вільна кімната, вона раніше належала моїй мамі, зараз пустує. Ти б могла жити в мене, тим більше від мого села ближче до міста та університету, ніж від села твого брата. Натомість тільки забирайся в будинку та готуй вечерю. Я приїжджаю з роботи пізно, дуже втомлююся і не встигаю. Оксана трохи подумала, подивилася на мене і погодилася. Я був так радий, дівчина вона гарна, дуже красива. Так ми й почали жити разом. Потім поступово романтика з’явилася, а за півроку ми одружилися. Так я знайшов собі наречену на дорозі.