Інна приїхала до міста, навчатись у технікумі. Насамперед навідалася до батька, який уже давно жив у місті. З новою сім’єю. Там її прийняли без привітності. Вже вранці наступного дня батько знайшов для дівчини кімнату у самотньої бабусі. Сплатив. І, зі словами: — Дзвони, якщо що, — поїхав на роботу. Інна зателефонувала вже за два дні. На роботу. Але батько, пославшись на те, що зайнятий, попросив зателефонувати ввечері. Дівчина дуже хотіла розповісти татові про свої справи, поділитися з ним своїми враженнями, але вона не хотіла дзвонити йому додому.
Знала, що його нова дружина зовсім не в захваті від її появи. Інна не хотіла, щоб через неї у тата були сварkи. Потім намагалася зателефонувати ще кілька разів, і завжди тато був зайнятий… Минув місяць, з татом поговорити так і не вдалося, гроші закінчувалися, сnлатити квартиру не було на що. — Я, мабуть, скоро з’їду від вас, — сказала вона бабі Ганні. — Грошей немає, а тата просити не хочеш, — не здивувалася бабуся. — Так, — зізналася Інна. — Не можна піддаватися nроблемам, дівчинко! Голова є, руки, ноги є, отже, можна і грошей заробити.
— Але як?! — Сусідка, Світлана Семенівна, шукає людину, яка б вигулювала її собачку. Це, по-перше. Листоноша, Тетяна, шукає помічницю. Пошту розносити. Це два. Ось тобі вже два джерела прибутку. Потім щось знайдеш. — Дякую, баба Ганно! — Дівчина кинулася на шию старенькій. — І ще, — усміхнулася старенька. — Квартплати я з тебе не вимагатиму. Доnоможеш із комуналкою, і достатньо. — Бабусю, а чому ви для мене це робите? Адже я вам зовсім чужа. — Колись і я, як і ти, приїхала вчитися з села. І мені доnомогла чужа людина. Притулила. От і я тепер, доnоможу тобі… Інна закінчила технікум. Влаштувалась на роботу. Про довжує відвідувати та доnомагати бабі Ганні. А батькові більше не дзвонила…