Близько 10 років тому я познайомилася із чоловіком, коли перебувала в санаторії. Він приїхав сюди після важкого розл учення, яке стало причиною pозвитку в нього деяkих захв орювань. Йому на той момент було близько 60, а мені – 45. Коли ми повернулися із санаторію, то продовжили спілкування. Під час однієї із зустрічей Павло зробив мені цікаву пропозицію. Він розповів, що родичів у нього немає, а жити стає ва жче та ва жче.
Тому запропонував мені укласти договір: я доглядатиму його до останнього його дня, а після його від ходу отримаю квартиру. До моїх обов’язків входили догляд за старим, прибирання в квартирі, готування. Оскільки ми мали офіційний договір, то я все робила із задоволенням, розуміючи, що це не просто так. Так минуло 10 років. Якось Павло запропонував мені розписатися в РАГС-і. Мовляв, і так уже живемо разом стільки років… Але я завжди відмовлялася.
Думала про дітей, і як вони сприймуть мій такий вчинок -Чому ти не хочеш за мене заміж? Я що, старий для тебе? -Ні. Просто я була вже заміжня, мені не сподобалося. Якось я дізналася, що у Павла була сестра. (M/YK) Заміжня не була, але наро дила дитину. Потім заrинула в автоkатастрофі, а дитину взяли під опіку родичі із-за кордону. -Я дізнався, що маю племінника. Тож заповідаю квартиру йому. Може, й на батьківщину повернеться.
-Взагалі, у нас договір, і квартира переходить мені. -А я розірву його. Ти не стала мені рідною, а племінник, таки, рідна кров. Я була приголомшена почутим. Племінник жодного разу не згадував його, а я йому 10 років труси та шкарпетки прала. Як би там не було, закон мій. Незабаром найму юристів і відсуджу у нього квартиру. Нехай хоч у будинkу для літніх людей свої дні доживає.