Ми зі Стасом та Ганною товаришуємо зі шкільної лави. Тепер, звісно, вже сім’ями. Скільки пудів солі разом з’їли навіть не сказати. Ганні, колись, ще в дитинстві, поставили діагноз, з якого випливало, що вона ніколи не зможе мати дітей. І коли подруга дізналася, що вагітна, їх із чоловіком радість була невимовна. З народженням дочки вони на неї надихатися не могли. Берегли дівчинку, як зіницю ока. Тремтіли над нею, як квочка над курчатами. Її не допускали до прибирання по дому, дівчинка не мала жодних обов’язків. Навіть її навчання дивилися крізь пальці. Я, свого сина, за трійки карала. Стас із Ганною навіть за двійки не лаяли свою Тому.
До старшої школи Анна мріяла про театральну кар’єру для доньки, але потім Стасу вдалося її переконати, і Томі сnлатили за навчання в університеті, на юридичному факультеті. Я намагалася їх відмовити, сама юрист, сама знаю, які професійні вимоги висуваються при прийомі на роботу. Знаючи Тому з дитинства, маючи інформацію про її працездатність, була впевнена, що її ніхто не візьме за роботу. Усі чотири роки, поки Тома «просиджувала штани» в університеті, її батьки не лише nлатили за навчання, а й на кожній сесії куnували дочки оцінки. Причому, і Стас, і Ганна були впевнені, що це викладачі чіпляються до їхньої доньки.
Те, що Тома не хоче і не вміє вчитися, вони визнавати не хотіли. Як би там не було, диплом дівчина отримала. Знань у неї нуль. Це я достеменно знаю, бо сама допомагала їй писати дипломну роботу. І ось наша красуня отримала диплом. Але працевлаштуватися не може. Відправляють Тому батьки на співбесіду, там відразу з’ясовують, що рівень її знань нижче за плінтус, і дають їй від воріт поворот. Дівчина приходить додому і валяється на дивані. До наступного разу, поки що батьки не відправлять її на чергову співбесіду. Тепер наші друзі пристали до мене, влаштуй та влаштуй її на роботу . Але я не хочу ні брати її до себе, ні доручатися за неї перед будь-ким. Як, не kонфліктуючи із друзями, відмовити їм, не знаю.