Півроку тому я вийшла заміж. До реєстрації шлюбу ми з Богданом 3 роки зустрічалися, тож у своєму виборі я не сумнівалася. Ми весілля пишне не хотіли, грошей у нас на той момент було небагато, тому ми планували скромне, сімейне святкування. Але за місяць до весілля Богдан прийшов і заявив, що весілля святкуватимемо з розмахом.
Коли я висловила занепокоєння великою кількістю витрат, наречений мене обнадіяв, що все візьме на себе. Весілля ми грали, було запрошено багато людей. Не минуло й місяця після весілля, і одного дня до нас з’явилася свекруха, Богдан тоді не був дома. Вона мало не з порога почала кричати на мене, що через мене Богдан застряг у борrах та kредитах.
— Ось тобі обов’язково потрібна була сукня з дороrого матеріалу, так? А цей ресторан? Невже не можна було просто відсвяткувати? Я розгубилася від таких претензій, адже вони не мали жодних підстав. Я подзвонила чоловікові, тут він розповів, що його мама сама наполягла на пишному весіллі, адже хотіла здивувати родичів та подругу. Я не знаю, чому при цьому свекруха звинувачує мене у всьому цьому, але я втомилася. Вона дзвонить мені мало не щодня.