Аня не бачила батька вже півроку. Відколи він пішов від мами. Але тут побачила його у ТЦ. Він був з якоюсь жінкою та маленькою дівчинкою. Туга за батьком пересилила образу на нього. Аня вирішила зустрітися та поговорити з ним. На дзвінок двері відчинив батько. — Вибач, доню, що не приходив до тебе…, — почав він, але його перебила нова дружина. — Жени її геть! — заверещала вона. — Її твоя колишня надіслала! Хоче повернути тебе, маніпулюючи через дочку! Аня, зі сльо зами на очах, чекала на рішення батька .
Якщо він послухається дружину, то в житті Ані татові більше не буде місця. — Іди! Тобі пора! — сказав батько і зачинив двері перед носом дочки. З того часу минуло п’ятнадцять років. Аня виросла красунею та розумницею. Зробила кар’єру, купила квартиру та машину. Всі ці роки, вона якщо і згадувала батька, то тільки з образою на нього. Десять днів тому вони зіткнулися надворі. Точніше батько, швидше за все, чекала на дівчину на виході з офісу, де вона працювала. — Аня, доню, нам треба поговорити! — Спробував заговорити з нею батько.
— Ви мене з кимось плутаєте, — відповіла Аня і сівши у свою машину, поїхала. Позавчора пролунав дзвінок у двері її квартири. Відчинивши двері, Аня побачила батька. Той прийшов із квітами та подарунком. Дівчина хотіла вже зачинити двері, але батько засунув ногу у дверний отвір. — Я усвідомлюю, що зрадив тебе. Визнаю свою прови ну. Давай не рубати з плеча. Я хочу лише поговорити з тобою. — Іди! Тобі пора! — прогарчала Аня і відштовхнувши батька зачинили двері. Пройшла в кімнату, і, щоб не чути стукоту у двері і трелі дверного дзвінка, голосно включила музику і повторювала вголос, як мантру: — Його не було і немає у моєму житті!