Я познайомився з гарною дівчиною, а далі як у людей. Ми зустрічалися та одружувалися. Хоча великого весілля ми не мали. Ми просто розписалися і почали жити разом. Дарина переїхала з гуртожитку до мене. З батьками один одного ми бачилися лише один раз. Ми відвідали їх після того, як побралися. Потім у нас народилася дочка. Танечка була гарною і дуже розумною дитиною. Ми її просто любили. Якось до нас у гості приїхала мати Дарії. Я повернувся додому раніше і почув дуже цікаву розмову. — Дарина, а твій чоловік знає, що в тебе є син?
– Мама ви що? Якщо він дізнається, то покине мене. — Але ж так не можна. Це твоя рідна дитина, така ж як Танечка. Доню, одумайся. — Мамо, це дитина від чоловіка, який мене поkинув. Ти добре знаєш, що я не могла залишити його собі. А як схаменулась – було пізно. Я зайшов і спитав: — Дарина, ти нічого мені не хочеш розповісти? Вона заnлакала та розповіла мені свою історію. Виявилося, що її син на два роки старший за нашу дочку. Тоді я запропонував всиновити її сина. Наступного дня ми поїхали до дитячого будинку. Ми не знали, чи правильно робимо, але щось мені підказувало, що так потрібно.
Вже за два місяці ми оформили всі необхідні документи та забрали Марка до нас додому. Спочатку хлопчик був дуже замкнений і мовчазний. Я почав приділяти йому багато уваги. Іноді набагато більше, ніж Танечці. Марк покохав мене і навіть одного разу назвав своїм татом. А потім знову і знову. За півроку Марка було невпізнати. Він став відкритим, усміхненим і життєрадісним хлопчиком. Ми стали щасливою та міцною родиною. Не розумію, чому Дарина боя лася мені розповісти та поділитися своїм минулим. Якби не моя теща, то цей чудовий хлопчик, Марк, так і залишився б у дитя чому будинку.