Я закохався у свою молоду співробітницю. Буває. Скажете ви. Мир та любов! Скажете ви… Якби все було так просто. На той момент я був одружений, і наш з Інною син готувався до вступних іспитів до ВНЗ. Я дуже поважав свою дружину, щоб ду рити її. Тож сам їй розповів усю правду. Поклав перед нею документи на машину, на будинок, на половину акцій моєї компанії і щоб не бачити її сліз пішов з дому. Повернувся пізно увечері. Дружина чекала на мене, син уже спав. — Ти ж розумієш, що до завершення вступних іспитів синові говорити нічого не можна? — Запитала вона мене. Я кивнув головою. – Тоді домовимося так. Все і машину, і дім, акції залишаються тобі.
Замість цього, ти протягом цих трьох місяців виноситимеш з дому і вноситимеш мене на руках. А потім я дам тобі розлу чення. Я посміявся з такого бажання Інни, але погодився. День перший — я важко підняв дружину і винісши за поріг поставив на підлогу. Ввечері зустрів біля під’їзду і вніс її додому. За три дні відчув, що цей процес пішов легше. Чи то я натренувався, чи то дружина скинула вагу. Через тиждень процес почав приносити мені задоволення. А в очах сина взагалі дике захоплення. — Батьки! Я вас обожнюю! — Ми теж любимо тебе, синочку, — сказала Інна. Через півтора місяці я розлу чився зі своєю kоханкою. Дівча спробувала «збухнути», але я запропонував їй: або написати заяву і піти з хорошими рекомендаціями, або бути виrнаною з парաивою характеристикою.
Звісно, вона обрала перше. Тиждень тому наш син, з успіхом склавши вступні іспити, вступив до університету. Того ж дня я купив букет гладіолусів, улюблених квітів Інни, і прийшов додому з наміром освідчитися їй у коханні. Інна лежала на ліжку. Одягнена, зачесана, з макіяжем. Нерухлива, холодна, вже не жива. На тумбочці була історія її хво роби. Страաна хво роба. Від якої немає ліkування. Вона знала про це, нікому нічого не сказала, і зробила так, щоб наш син ніколи не зви нуватив мене у зра ді. Я щодня, в молитвах, говорю про безмежну любов до Інни. Сподіваюся , вона там чує…