У дверях двадцятої квартири стояв пакет зі сміттям. Той самий пакет стояв увечері, коли Борис повертався з роботи. Він подзвонив у двері. — Іду, іду, — почулося у відповідь. Відчинила бабуся. Побачивши незнайомця, спробувала зачинити двері, але Борис не дав. — Сміття треба виносити. Прибиральниця не робитиме цього за вас, — сказав він. — Я сама не в змозі. Онук обіцяв, що приїде та винесе, – зніяковіла бабуся. — Я винесу сміття. До побачення, — сказав Борис і, захопивши пакети, подався на роботу… Увечері, повертаючись додому, Борис побачив стареньку, що стояла у дверях. — Це вам за допомогу, — сказала вона, простягаючи двадцять гривень. — Що ви, не потрібне. Мені було зовсім не важко, — зніяковів Борис. — Та ви проходите, що ми у дверях стоїмо…
— Мені не важко і сміття винести, і купити щось, — сказав Борис, коли вони пили чай на кухні. — Не треба. Мені онук все купує. Тільки він не має часу, щоб часто відвідувати мене. А так у мене все є, — бабуся вказала на полиці. — Ви це їсте? — здивувався юнак, розглядаючи всякі напівфабрикати на кшталт локшини швидкого приготування. — Ну, а що робити. Сама я вже приготувати не можу, — вона показала тремтячі руки. — Хоча іноді за супчиком сумую… – Мені курочку для супчика, – просила дівчина в магазині. — Вибачте, — звернувся Борис до неї. — Ви не допоможете мені вибрати курку та інші інгредієнти для супу.
— Вчитеся готувати? — У мене бабуся, сусідка, сама собі готувати не може, а за супчиком скучила, — пояснив молодик. — Знаєте, що, запишіть мою адресу та телефон, я все зварю, а ви зайдете та заберете для сусідки. Години за дві… — Ніколи не подумав би, що людина може так зрадіти супу, — сказав Борис Оксані, повернувшись від сусідки. — Сідай і сам поїси. Я багато зварила, сама стільки не з’їм. Моя сусідка, самотня бабуся, виставляє сміття за двері. Але їй це потрібно для спілкування. Сусіди подзвонять, зроблять зауваження, а вона їх запросить та заведе розмову, – сказала Оксана. — Я з Ольгою Захарівною теж так познайомився, — засміявся Борис. — Але твій суп важливіший…