Ми з чоловіком жили у власному будинку, де я жила з батьками. Після весілля я не переїхала до чоловіка, а він переїхав до мене. Наша вулиця була однією з найдружніших, що мені вдавалося бачити. Усі сусіди знали одне про одного все. Поважали та допомагали один одному. Якось наш старий сусід, дід Кирило вирішив переїхати ближче до сина. Той купив йому двоповерховий будиночок у передмісті. Дід Кирило знав, як нам складно без гаража, і запропонував свій за копійки. Ми з чоловіком із радістю його купили. За 2 тижні заселилися нові мешканці будинку старого сусіда. Пара за 40 – Вікторія та Вадим. Я часто намагалася якось потоваришувати з Вікою, по сусідству ж живемо … але вона, здавалося, чимось незадоволена. — Гараж захопили, куди мені тепер поставити машину? – якось буркнув Вадим моєму чоловікові. — Ну, взагалі-то, не захопили, а купили, — відповів мій. Коротше, стосунки із сусідами не клеїлися.
Якось до мене постукала Віка: — Слухай, мені терміново потрібні rроші, 2 тисячі. Виручай по-сусідськи, — сказала вона з такою усмішкою, як ні в чому не бувало. У мене якраз залишалося лише 3 тисячі до наступної зарnлати. На це я мала купити продукти для дому, але Віка виявилася дуже наполегливою. — Дякую, поверну через тиждень максимум, — сказала вона і зникла. Через 2 тижні мені дзвонить чоловік із роботи. Йому терміново потрібно було тисячу. Він попросив перекинути суму на його картку. У мене в руках уже було лише 400, я згадала про сусідку. — Чого ти приперлася? Сказала, поверну — значить, поверну. Чи не могла ще день почекати? — сказала вона і дістала з кишені, наче заготовлену купюру. — Через поріг гроші не передають, — сказала я і спробувала увійти, але сусідка кинула купюру на підлогу. Звичайно, я була приrоломшена її поведінкою. Але чоловік чекав на rроші, я відразу побігла до банкомату.
Після цього я два дні лежала на дивані, скрутившись у грудку. У мене страաенно хво рів живіт. Жодна піrулка не допомагала. Чоловік дбав про мене як міг, але бі ль не відступала. Якось до нас у гості заглянула моя стара сусідка, 74-річна Олександра Сергіївна. — У тебе є хрестик на тілі? — Запитала вона після того, як я розповіла їй про випадок з rрошима. — Ні, він у скриньці. Он, поруч із телевізором стоїть. Стара принесла хрестик і попросила надіти. Потім вона прочитала якісь рядки, подібні до молитви, а потім ми разом прочитали і Отче наш. Виявилося, за допомогою rрошей Віка навела nорчу. Стара сусідка принесла мені склянку святої води і пішла до себе. Того дня чоловік повернувся пізно. Виявилося, вранці його мало не зби ла машина, що мчала по зустрічній. Чоловік дивом залишився живим. Вранці я встала з ліжка, забувши про мото рошний бі ль. Поки я готувала сніданок, до нас постукав Вадим із черговим проханням: — Ви можете відвезти мене до ліkарні? Вночі дружину на աвидкій допомозі забрали, а моя машина не заводиться вранці, не зрозумію, чому…