Нещодавно я поверталася з відпустки. Політ повинен був бути тривалим. Я купила квитки заздалегідь, щоб гарантовано опинитися біля ілюмінатора. Мені так більше подобається. Зі мною поруч розташувалися літня жінка з онуком. Скоро дитина стала вередувати і проситися до иллюминатору. — Сашко, не плач, ми зараз домовимося з тіткою, і вона нам обов’язково поступиться місце. -Прошу вибачення, але я не збираюся домовлятися. — Але це ж дитина! — обурилася жінка — Ми вперше летимо в літаку і купили квиток в останній момент. — Виба чте, але це не мої nроблеми. Крім усього іншого, ми вже пройшли реєстрацію, не можна змінювати місця. Наступний годину жінка мене всіляко переконувала, навіть пропонувала гроші, але я не погоджувалася.
Хлопчик, зрозумівши, що місце біля вікна йому не світить, підняв дикий ор. Жінка, зневірившись мене вмовити, почала лаятися і назвала мене цинічною егоїсткою. Весь політ я вислуховувала її неприємні репліки і спроби утішити ревучого нащадка. Повернувшись, я розповіді про ситуації свекрусі, і вона мене почала соромити. Я вступила нахабно? Думки знайомих розділилися на два табори: хтось підтримував мене, а хтось казав, що без проблем би поступився. Як на мене, я зовсім не зобов’язана піклуватися про бажання чужих дітей. Мені здається, що поведінка жінки було зухвалим.
Чому вона вважала, що в праві від когось щось вимагати? Ніби всі зобов’язані задовольняти примхи дітей. Діти, надивившись такого ставлення, вирішують, що їм все можна. Вона повинна бути навіть вдячна моєму вчинку. Наступного разу батьки дитини завчасно позаботяться про квитках, а дитина зрозуміє, що не все можна домогтися істериkами. Нехай ця історія послужить уроком всім. Я літах не так часто, щоб поступатися чужим примхам. Хіба тільки дітям подобається сидіти біля ілюмінатора? Адже Люди не поступаються іншим своє місце в кіно. Можливо, я б і поступилася, якщо б не натрапила на грубість. У всякому разі, я зовсім не відчуваю себе ви нуватою.