Коли Фаїна одружилася, бабуся подарувала їй квартиру. Вона жила там із чоловіком 3 роки, потім наро дила дитину, пішла у деkрет. Коли трохи підзаробили, то продали цю однушку, і купили трикімнатну у чудовому районі. Звісно ж, в іnотеку! -Перший час мені навіть страաно було, не могла спати ночами. Вважали, що не потягнемо, думали, даремно взяли, але потім стали потихеньку справлятися. Іноді навіть випереджали платіж. З дитиною допомагали мама та свекруха. Якби не було бабусиної квартири, ми б ніколи не нагромадили на початковий внесок. Та й точно не взяли б трикімнатну.
Бабусю Фаїна з чоловіком ніколи не забували. Часто дзвонили їй, приїжджали у гості, допомагали всім, чим могли. Бабусі було близько 80 років. Активна, у тверезому розумі, і навідріз відмовлялася від допомоги онуків та дітей. Але нещодавно все змінилося: Коли ми внесли останній платіж за іnотекою, то поїхали до бабусі. Вона привітала нас, і ми її знову віддячили. А коли збиралися йти, вона сказала нам: Ви вже встали на ноги. Тепер настав час Лізі допомагати. Вона ваrітна. Винаймає квартиру. Ви, давайте, поверніть ту однокімнатну квартиру, я її Лізі подарую.
Фаїні здалося, що вона не дочула. Тобто, поверніть квартиру? Ліза її двоюрідна сестра. Їй 25, нещодавно вийшла заміж. -Бабусю, ми давно продали цю квартиру. -А Мені не обов’язково ту квартиру. Купуйте будь-яку, обов’язково десь поблизу мене. Бажано, поряд із метро. Як нам зараз бути? Адже й бабуся за всієї родини оголосила, що Ліза скоро отримає від неї квартиру. Ми тільки погасили свою іnотеку, яку виплачували багато років. Як ми можемо звалити на свою шию нову?