Гроші були в мене завжди, але не тому, що я багато заробляла, а тому, що була ощадливою. Я старанно вимикала світло, милася в тазику і робила собі короткі стрижки, щоб заощадити на шампуні та кондиціонері. Мій одяг був з дешевих магазинів, а продукти я купувала лише зі знижкою. Зовні я могла нагадувати безпритульну, але я мала мрію: маленький будиночок з трояндами, альтанкою, басейном і гойдалками для моїх майбутніх дітей та онуків. Поки я невтомно економила, мої родичі жили розкішно, купуючи дорогі речі та насолоджуючись відпустками. Зрештою, вони стали розсудливими, взяли іпотеку і завели сім’ї, внаслідок чого зіткнулися з фінансовими труднощами.
Звичайно, вони звернулися до мене за позиками. Після того, як дядько Костя більше року не повертав мені 25 тисяч, я почала вимагати заставу та розписки від родичів, які брали гроші у борг. Це рішення було сприйнято не дуже добре, але більше їм ніхто не позичав. До 33 років моя мрія так і не здійснилася , і настав час задуматися про заміжжя і материнство. Тоді моя сестра Лариса попросила зайняти їй півмільйона на купівлю квартири без іпотеки. Довірившись її обіцянці повернути борг за рахунок спадщини чоловіка, я взяла в неї розписку та паспорт. Однак Ларисі було важко жити без паспорта, і вона вмовила мене обміняти його на закордонний паспорт.
Але гроші мені так і не повернула. Натомість вони витратили спадщину на ремонт квартири та відпустку. У результаті я вимагала як компенсацію третину її квартири. Незважаючи на несхвалення родичів, Лариса погодилася. Я продала свою частку, поки вона була у відпустці – і нарешті купила будиночок своєї мрії. Рідні обурювалися, звинувачуючи мене в безсердечності за те, що я оселила в квартирі Лариси чужу людину. Але Лариса була винна у всьому сама. Зараз, у 35 років, мене доглядає сусід і я подумую про шлюб. Я більше не відмовляю собі в життєвих насолодах, добре одягаюсь і ситно їм. Я досягла свого щастя, не звертаючи уваги на критику сім’ї.