Моїй сусідці сьогодні виповнилося 90 років, і я вирішила піти привітати її. Але коли увійшла до неї в будинок — не змогла стримати сліз …Моїй сусідці днями виповнилося 90 років.Не те щоб я була з нею занадто близька, але чужими нас назвати не можна.Іноді зупинялася поговорити зі старенькою, приємна, цікава жінка.Так і стався на початку місяця у нас розмова, коли я дізналася, що Марія Петрівна на наступних вихідних святкує ювілей.
Зрозуміло, ніяких запрошень на свято я не отримувала, адже люди в такому віці зазвичай не влаштовують собі святкувань, але ще тоді розуміла, що прийду з тортиком, привітаю бабусю.Бабуся жила одна, чоловіка вже немає, а діти роз’їхалися по містах.Я вирішила не приходити занадто рано, щоб бабка могла зі своїми дітьми відсвяткувати, вони ж так рідко бачаться — як говорила мені бабця.
Тому, коли прийшла я додому до бабусі, моєму здивуванню не було меж.Будинок був охайно прибраний, доносився запах свіжих страв і бабка сиділа тихенько на кріслі і дивилася телевізор.»Напевно, все вже поїхали» — подумала я, сама в то не вірячи, адже я б помітила машини.Коли бабуся мене помітила, вона засвітилася в усмішці, помітно було, як вона рада, що до неї хтось прийшов привітати, на очах у неї можна було помітити легкі сльози; тоді я вже була впевнена, що я перша, хто до неї прийшов сьогодні.
Мені так шкода стало стареньку, що я вирішила затриматися, по столу в її будинку було помітно, що вона чекала набагато більше гостей. Ми сиділи, бабуся мене пригощала, і пізніше я дізналася, що ніхто ні з дітей і з онуків навіть не подзвонив, щоб привітати її. Я навіть не розуміла, що і говорити, мені так стало шкода її, а по ній було помітно, що вона ледь стримувала сльози.
Я, як могла, намагалася заспокоїти стареньку, але було помітно, що душа у неї боліла. В ту ніч я довго не могла заснути. Ніяк не могла зрозуміти, чому можна було в вихідний день так бути зайнятим, щоб навіть не привітати маму і бабусю з ювілеєм.Не забувайте про своїх батьків, телефонуйте частіше, заходите в гості, вони вас завжди чекають!