Маргарита Вікторівна захоплено плескала в долоні, дивлячись на свою онучку в красивій білій весільній сукні. Оля була зіницею ока для бабусі та дідуся відтоді, як не стало її батьків, і вони виховували її з великою турботою та любов’ю. Оля часто питала про своїх батьків, але бабуся відверталася до вікна, щоб приховати сльо зи. Дідусь Іван у такі моменти брав Олю на руки та намагався відвернути її увагу, пропонуючи пограти в іграшки чи подивитися мультфільми.
Коли Олі виповнилося 12 років, дідусь та бабуся показали їй, де поховані її батьки, та розповіли, що з ними трапилося. Дідусь Іван пояснив, що вони дуже любили її і ніколи б не залишили одну, але так склалося життя. У день весілля Оля подивилася на себе у дзеркало та задоволено зітхнула. Але наречений, Віталік, не з’явився. Оля зателефонувала йому, але почула у слухавці лише те, що його телефон вимкнено. Коли Оля дізналася, що Віталік пішов від неї до іншої жінки, вона заnлакала.
Бабуся та дідусь не відходили від Олі ні на хвилину, бо знали, що їй зараз дуже важко. У результаті дядько Олі, Павло, запропонував їй вступити до нього на роботу, де вона набереться досвіду і згодом стане керуючою. Оля погодилася, і згодом вона забула про своє бажання помститися колишньому нареченому. Через рік Оля стала добрим фахівцем, набула ділової хватки та твердості характеру. Дядько пишався нею і довірив їй управління збанкрутілою компанією з виробництва комп’ютерних технологій.
Оля прийняла посаду і швидко перевернула уявлення про компанію. Вона навіть найняла у свою команду двох свідків зі свого весілля – Сергія та Аліну. Коли Ліда та Віталік, колишній наречений Олі та його нова дружина, дізналися про її нову посаду, то були приголомшені. Успіх Олі у бізнесі та її знову набута задоволеність життям без колишнього нареченого та його нової дружини показали, що найкраща пом ста – це показати людині, що у тебе і без неї все добре.