У 11-му класі я виявила, що вагітна. Боячись розповісти мамі, оскільки ми ніколи не були близькими, я відклала цю новину. Але як тільки вона дізналася про все, то негайно повідомила батьків мого хлопця Сашка, незважаючи на те, що ніколи не спілкувалася з ними через їхню зневагу до мого нижчого соціального статусу. Однак ми з Сашком були глибоко закохані одне в одного, і на нас не впливали ані гроші, ані соціальний статус. Коли наші батьки обговорювали нашу ситуацію, вони виключили нас із розмови.
Я просто відчула полегшення від того, що нам не нав’язали переривання вагітності. Однак я недооцінила безжалісність батьків Сашка. Після важких пологів я подарувала життя близнюкам, як виявилося, лише для того, щоб їх негайно забрали батьки Сашка. Збита з пантелику і змучена, я мимоволі підписала документи, які мені нав’язала моя мати, не розуміючи, що цим відмовляюся від своїх дітей. Вони забрали близнюків, переїхали до іншої країни, а Сашко зник. Моя мати пояснила, що вони усиновили близнюків і виділили гроші на мою освіту, що влаштовувало її, але спустошувало мене.
Я переїхала до столиці, вступила до університету, і, незважаючи на кошти, що покривають мою освіту, моє серце боліло за моїх втрачених дітей. Через рік у Сашка з’явилася нова родина, яку, ймовірно, влаштували його батьки. Моє майбутнє залишається невизначеним, але я сподіваюся, що мої діти щасливі, і ми колись возз’єднаємось.