У мене є будинок в селі, який дістався мені у спадок від бабусі по батьківській лінії. Вона дуже любила мене і за життя оформила на мене будинок. Я там бував рідко. Цього року нарешті вирішив з’їздити, подивитися, в якому стані житло, зробити ремонт. Коли я приїхав, я дуже здивувався: в будинку жили сусіди. Вони здавали свій розвалений будинок рибалкам, які приїжджали на заробітки. У селі є велике озеро – і це єдине джерело доходу для місцевих жителів. Раніше тут було рибне господарство, але воно припинило свою діяльність, і тепер в озері багато риби. Наші сусіди вирішили переїхати в мій будинок, і жили на гроші, які отримували від оренди свого будинку.
Я ввічливо попросив звільнити мій будинок-але вони відмовилися. Літня жінка мені сказала, що я молодий і можу жити навіть на вулиці. Мене це розлю тило: виходить, в своєму будинку немає місця для мене, я зайвий. Мені довелося повернутися в місто і чекати, поки сусіди схаменуться. Але вони не збиралися залишати мій будинок. Вони мене вмовляли відмовитися від нього: “Ти скоро поїдеш, в селі нічого робити, нам довго не залишилося, і важко жити в нашій руїні”. Я намагався пояснити їм, що вони повинні піти, тому що будинок належить мені. Вони нічого слухати не хотіли. Я був в розгубленості, не знав, що робити.
Мій друг порадив звернутися за допомогою до правоохоронних органів. На мій подив, місцевий дільничний порадив мені залишити людей похилого віку в спокої, адже я ж все одно не буду жити в селі. Я був в сказі, пояснив йому, що це мій будинок і я не збираюся ділити його з чужими людьми, вони увірвалися в нього без мого дозволу. Місцевий дільничний відмовився мені допомагати. Я вирішив продати будинок, у мене іншого виходу не було. Нарешті знайшовся покупець, ми домовилися з ним. Я продав свій будинок за дуже низьку ціну, тільки ось сусіди ніяк не хотіли звільняти його; влаштували скандал, а мене назвали еrоїстом, бездуաним і безсер дечним.