Свою єдину дочку Любу я ростила одна. Свого часу я приїхала з села в обласний центр вступати до інституту, поки вчилася, жила в гуртожитку, а потім пішла працювати, і вже квартиру знімала. Коли зустріла свого майбутнього чоловіка, закохалася, мріяла про сім’ю, але сім’я не входила в його плани. Я наро дила дитину і залишилася одна. Тоді мені дуже допомагали батьки, перший час я жила у них, а потім вони залишили на деякий час Любу у себе, а я поїхала в місто робити кар’єру. Мама любила завжди повторювати:
»донечка, що б не сталося, ти повинна пам’ятати, що у тебе є ми». Ці слова я надовго запам’ятала, тому що завжди відчувала їх підтримку. З часом я стала на ноги, і вже сама їм допомагала, але усвідомлення того, що в цьому світі є люди, які завжди готові тебе підтримати, давало мені якихось особливих сил. Заміж я більше не вийшла, так склалося. Зараз мені 65 років, моя дочка вже доросла, у неї чудова сім’я і двоє дітей, внучки вже навчаються в університеті. Того дня я отримала nенсію і поїхала до дочки. Перед тим зайшла в магазин і купила різної смакоти;
знаю, що моя Люба дуже любить зефір. А зятю купила копченої риби. Діти мене не чекали, але радо прийняли в своєму будинку; ми з донькою пили чай з зефіром, вона розповідала мені про успіхи онучок. Я щиро радію, що в родині дочки все добре, але так було не завжди. 15 років тому дочка хотіла розлу читися з чоловіком, на той момент у них вже було двоє дітей. Вона прийшла до мене, я тоді їй сказала ті самі слова, що мені колись моя мама: «Донечко, що б не сталося, ти повинна пам’ятати, що у тебе є я».
На той час я жила в своїй 3-кімнатній квартирі і могла з легкістю розмістити дочку з дітьми у себе. Але я дала можливість їй самій вирішувати. Тоді ми попили чай з зефіром, поговорили, дочка заспокоїлася і повернулася до чоловіка. З тих пір вони живуть багато років разом, у них все добре. Зять мені досі вдячний за те, що я тоді підтримав їх сім’ю. Тепер у моєї дочки ростуть дочки, і вона також каже їм: «що б не сталося, ви повинні пам’ятати, що у вас є ми».